Лікування опіоїдної залежності: замісна терапія та інші методи

Опіоїдну залежність лікують кількома способами: замісною підтримувальною терапією, детоксикацією з подальшою реабілітацією, препаратами-антагоністами, психотерапією та роботою з родиною. Нижче пояснено, як працює кожен метод, кому він підходить і які ризики треба знати заздалегідь.

Що таке опіоїдна залежність

Опіоїдна залежність є хронічним розладом, за якого людина втрачає контроль над вживанням опіоїдів і продовжує їх приймати, хоча бачить шкоду для здоров'я, стосунків, роботи чи свободи. У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10) стани, пов'язані з опіоїдами, мають код F11, у МКХ-11 їм відповідає блок 6C43. В американському посібнику DSM-5 використовується термін «розлад, спричинений вживанням опіоїдів».

Слово «хронічний» тут має практичне значення. Воно означає, що після кількох тижнів без речовини хвороба не зникає: змінені за роки вживання механізми мотивації та реакції на стрес відновлюються повільно, а ризик повернення до вживання зберігається місяцями й роками. Тому лікування планують як тривалий процес, приблизно так, як планують контроль гіпертонії чи цукрового діабету, а не як разову процедуру.

Водночас хронічність не означає безнадійності. Багато людей виходять у стійку ремісію, повертаються до роботи, відновлюють сім'ю. Шлях до цього в різних людей різний, і саме тому методів лікування кілька.

Які речовини належать до опіоїдів

Опіоїди об'єднує одна властивість: вони зв'язуються з опіоїдними рецепторами в нервовій системі. За походженням і застосуванням їх зручно розділити на кілька груп.

• Природні опіати з маку: морфін, кодеїн, а також саморобні екстракти з макової соломи, які в Україні здавна відомі під жаргонною назвою «ширка».
• Напівсинтетичні: героїн, оксикодон, гідроморфон.
• Синтетичні: метадон, фентаніл та його похідні, трамадол, а також нові синтетичні опіоїди, які з'являються на нелегальному ринку.
• Частковий агоніст бупренорфін, що використовується в медицині для лікування залежності та знеболення.

Залежність може розвинутися від будь-якої з цих речовин. Частина людей починає з вуличних наркотиків, частина з ліків, які спершу були призначені після травми чи операції, а потім вийшли з-під контролю. Буває й так, що людина роками приймає кодеїновмісні пігулки «від кашлю» або трамадол і довго не вважає це проблемою, бо препарати продаються в аптеці.

Для лікаря походження речовини має значення. Від нього залежить, як швидко почнеться абстиненція, скільки вона триватиме, які ускладнення можливі, і з якого методу розумніше починати.

Як опіоїди змінюють роботу мозку

Опіоїдні рецептори існують в організмі і без наркотиків. Через них діють власні речовини мозку, ендорфіни та енкефаліни, які зменшують біль, заспокоюють і дають відчуття задоволення. Зовнішній опіоїд активує ці самі рецептори, але набагато сильніше, ніж це робить організм.

При регулярному вживанні нервова система пристосовується. Розвивається толерантність: попередня доза перестає давати колишній ефект, і людина її збільшує. Одночасно формується фізична залежність. Організм налаштовується працювати на тлі опіоїду, а коли він різко зникає, виникає синдром відміни, тобто «ломка»: біль у м'язах і суглобах, пітливість, нежить, діарея, безсоння, тривога, сильна тяга.

Третій компонент, який найважче піддається лікуванню, стосується системи винагороди та навчання. Мозок запам'ятовує зв'язок між речовиною і полегшенням. Місця, люди, запахи, навіть певна пора дня починають викликати тягу автоматично. Через цей механізм люди зриваються після місяців тверезості, коли фізична залежність давно минула.

Пригнічення дихання є головною небезпекою опіоїдів. Вони знижують чутливість дихального центру до вуглекислого газу, і при великій дозі людина просто перестає достатньо дихати. Саме так настає смерть від передозування. Толерантність до цього ефекту розвивається, але вона нестабільна і швидко втрачається після перерви.

Як лікар встановлює діагноз

Діагноз ставлять на підставі розмови, огляду та, за потреби, лабораторних тестів. Тест на наркотики підтверджує факт вживання, але сам по собі не доводить залежність: людина могла прийняти речовину один раз. Залежність визначається поведінкою та наслідками.

У DSM-5 перелічено одинадцять критеріїв. Серед них: вживання більшими дозами або довше, ніж планувалося; невдалі спроби зменшити вживання; багато часу на пошук, вживання і відновлення; тяга; невиконання обов'язків; продовження вживання попри конфлікти; відмова від важливих занять; вживання в небезпечних ситуаціях; продовження попри фізичні чи психічні проблеми; толерантність; синдром відміни. Наявність двох-трьох критеріїв за рік свідчить про легкий розлад, чотирьох-п'яти про помірний, шести і більше про тяжкий. Толерантність і синдром відміни не враховуються, якщо людина приймає опіоїди за призначенням лікаря і під його контролем.

Під час першої консультації лікар зазвичай з'ясовує:

• які саме речовини людина вживає, як (перорально, внутрішньовенно, інгаляційно), як часто і як довго;
• чи є поєднання з алкоголем, бензодіазепінами, стимуляторами, прегабаліном;
• чи були передозування, судоми, втрати свідомості;
• попередні спроби лікування і що з них допомогло;
• супутні хвороби, особливо печінки, серця, легень, інфекції;
• психічний стан, сон, наявність думок про смерть;
• сімейну та соціальну ситуацію, роботу, житло, юридичні проблеми.

Відповідати на ці питання чесно в інтересах самого пацієнта. Наприклад, приховане вживання бензодіазепінів може зробити небезпечними препарати, які лікар вважає безпечними, а неназваний гепатит може змінити підбір медикаментів.

Чого реально можна досягти лікуванням

Родичі часто чекають одного результату: щоб людина назавжди перестала вживати. Це можлива і бажана мета, але не єдиний показник успіху. У медицині залежностей цілі розглядають сходинками.

Перша сходинка: людина жива. Опіоїди дають високу смертність від передозувань, і будь-яке лікування, яке знижує цей ризик, вже має цінність. Друга: зменшення шкоди для здоров'я, тобто менше ін'єкцій, менше інфекцій, лікування гепатиту чи ВІЛ. Третя: стабілізація, коли людина не проводить день у пошуках дози, спить, їсть, ходить на роботу. Четверта: повна відмова від немедичного вживання будь-яких речовин і побудова життя без них.

Деякі люди проходять усі ці етапи за кілька місяців. Інші затримуються на стабілізації на роки, наприклад, отримуючи замісну терапію, і при цьому працюють, виховують дітей, не мають проблем із законом. Обидва варіанти є результатом лікування.

Основні методи лікування: коротка карта

Методи не конкурують між собою, вони складаються в маршрут. Найчастіше лікарі говорять про такі напрямки:

• замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) метадоном або бупренорфіном;
• детоксикація і зняття ломки під медичним наглядом;
• налтрексон, блокатор опіоїдних рецепторів, після повного очищення організму;
• налоксон як засіб невідкладної допомоги при передозуванні;
• психотерапія: когнітивно-поведінкова, мотиваційне консультування, групова робота;
• реабілітаційні програми, зокрема побудовані на принципах «12 кроків»;
• робота з родиною та підтримка близьких;
• лікування супутніх інфекційних, соматичних і психічних хвороб.

Умовно всі шляхи ділять на два великі напрямки. Абстинентно-орієнтоване лікування має на меті повне припинення прийому опіоїдів: спочатку детоксикація, потім реабілітація, іноді налтрексон. Підтримувальна терапія передбачає, що людина довго отримує призначений лікарем опіоїдний препарат у стабільній дозі, а психологічна і соціальна допомога йдуть паралельно. Про вибір між ними детально написано нижче.

Чому одна детоксикація рідко вирішує проблему

Детоксикація прибирає фізичну залежність і полегшує ломку. Через кілька днів чи тижнів людина вже не має гострих симптомів відміни. Але тяга, звички, оточення, невирішені психологічні проблеми нікуди не зникають. Якщо після детоксикації людина повертається в те саме середовище без плану, повторне вживання часто стається протягом перших тижнів.

Ще одна обставина робить таку ситуацію небезпечною. Після очищення толерантність падає, а людина пам'ятає «свою» дозу. Прийнявши її після перерви, вона ризикує отримати передозування. Тому детоксикацію розглядають як перший етап, за яким має йти реабілітація, налтрексон, психотерапія або, якщо абстинентний шлях не вдається, перехід на підтримувальну терапію.

Для родичів з цього випливає практичний висновок: домовляючись про детоксикацію, одразу обговорюйте з лікарем, що буде після неї. План на наступні три-шість місяців важить більше, ніж кількість крапельниць.

Що таке замісна підтримувальна терапія

Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) є методом лікування опіоїдної залежності, за якого пацієнт під наглядом лікаря щодня отримує опіоїдний препарат тривалої дії в підібраній дозі. Препарат займає ті самі рецептори, що й вуличний опіоїд, але діє рівно, без різких підйомів і спадів. Ломка не настає, тяга слабшає, і людина отримує можливість займатися власним життям замість постійного пошуку дози.

У світі та в Україні для ЗПТ найчастіше використовують два препарати: метадон і бупренорфін. Обидва приймають перорально (метадон у вигляді розчину або таблеток, бупренорфін у вигляді таблеток під язик), тобто ін'єкції стають непотрібними. Всесвітня організація охорони здоров'я внесла метадон і бупренорфін до свого Переліку основних лікарських засобів саме як препарати для лікування опіоїдної залежності.

Назва «замісна» часто збиває з пантелику. Вона створює враження, що одну залежність просто міняють на іншу. Насправді різниця між вуличним героїном і медичним метадоном у програмі ЗПТ полягає в тому, як, скільки і навіщо людина приймає речовину. Про це докладніше в розділі про міфи.

Метадон: як він працює

Метадон є повним агоністом мю-опіоїдних рецепторів. Тобто він активує рецептори так само повно, як героїн чи морфін. Його відмінність у тривалості дії. Після прийому всередину метадон всмоктується повільно, а виводиться з організму довго, тому однієї дози на добу зазвичай досить, щоб людина почувалася рівно до наступного прийому.

У людини з толерантністю правильно підібрана доза метадону не викликає ейфорії чи сильної сонливості. Вона знімає симптоми відміни і пригнічує тягу. Крім того, на тлі достатньої дози метадону звичайна доза вуличного опіоїду майже не дає приємного ефекту, бо рецептори вже зайняті, а толерантність висока. Через це у багатьох пацієнтів зникає сенс додатково шукати наркотик.

Тривала дія має і зворотний бік. Метадон накопичується в організмі протягом перших днів прийому. Якщо підняти дозу занадто швидко, концентрація зростатиме ще кілька днів після цього, і людина може отримати передозування, вже коли здавалося, що все гаразд. Тому лікарі на початку терапії підвищують дозу повільно і уважно стежать за станом пацієнта.

Ще одна особливість метадону полягає в тому, що в деяких людей він може подовжувати інтервал QT на електрокардіограмі. Це зміна електричної активності серця, яка в рідкісних випадках призводить до небезпечних порушень ритму. Ризик зростає при високих дозах, поєднанні з певними ліками, низькому рівні калію чи магнію, хворобах серця. Тому перед початком і під час терапії лікар може направити на ЕКГ.

Бупренорфін: частковий агоніст

Бупренорфін діє інакше. Він є частковим агоністом мю-рецепторів: зв'язується з ними дуже міцно, але активує не повністю. На практиці це дає кілька наслідків.

По-перше, у бупренорфіну є так званий «стельовий ефект» щодо пригнічення дихання. Після певної дози подальше збільшення майже не посилює цей ефект. Через це бупренорфін сам по собі вважається безпечнішим щодо передозування, ніж метадон. Слова «сам по собі» тут ключові: у поєднанні з алкоголем, бензодіазепінами чи іншими седативними засобами ризик зупинки дихання суттєво зростає.

По-друге, через міцне зв'язування бупренорфін витісняє інші опіоїди з рецепторів. Якщо людина прийме його, поки в організмі ще багато героїну чи метадону, повний агоніст різко замінюється частковим, і виникає так звана спровокована абстиненція: раптова сильна ломка. Тому бупренорфін починають, коли в людини вже з'явилися помірні симптоми відміни, і точний момент визначає лікар.

По-третє, той самий механізм ускладнює дію вуличних опіоїдів на тлі бупренорфіну: вони гірше «пробиваються» до рецепторів. Для частини пацієнтів це додатковий захист від зриву.

У деяких країнах бупренорфін випускається в комбінації з налоксоном. Налоксон погано всмоктується під язиком і майже не діє, але якщо таблетку розчинити і ввести внутрішньовенно, він блокує ефект і викликає відміну. Так виробники намагаються знизити ризик зловживання. Які саме форми доступні в конкретній програмі в Україні, уточнюють у закладі, що надає ЗПТ.

Метадон чи бупренорфін: у чому різниця для пацієнта

Однозначно кращого препарату немає. Вибір залежить від ситуації конкретної людини і від того, що доступно в найближчому закладі.

Метадон часто обирають, коли в людини дуже висока толерантність, багаторічний стаж ін'єкційного вживання, або коли на бупренорфіні не вдається досягти стабільності. Повний агоніст краще утримує пацієнтів із тяжкою залежністю. Його мінуси: вищий ризик передозування на початку, вплив на серцевий ритм, більше лікарських взаємодій, і довша та часто важча відміна, якщо колись вирішити закінчити терапію.

Бупренорфін може підійти людям із меншим стажем, тим, хто має фактори ризику з боку серця, а також тим, хто з самого початку планує з часом знизити дозу і перейти до абстинентної програми. Перехід з бупренорфіну на налтрексон технічно простіший, ніж з метадону. Мінус у тому, що старт складніший через ризик спровокованої абстиненції, і деяким пацієнтам із дуже високою толерантністю бупренорфіну недостатньо.

Буває, що пацієнта переводять з одного препарату на інший. Це робиться тільки за рішенням лікаря і за певним протоколом, бо самостійна заміна загрожує або передозуванням, або раптовою ломкою.

Як ЗПТ знижує ризики

Головний аргумент на користь ЗПТ стосується виживання. Людина, яка отримує стабільну дозу препарату тривалої дії, рідше вживає вуличні опіоїди невідомого складу, а значить, рідше потрапляє в ситуацію передозування. Вона також зберігає толерантність, і випадкове вживання не таке небезпечне, як після періоду повної тверезості.

Другий аргумент стосується інфекцій. Препарати ЗПТ приймають через рот, тож ін'єкції стають непотрібними. Менше ін'єкцій означає менше спільного використання шприців і посуду, а отже, нижчий ризик зараження ВІЛ, гепатитом C і B, менше абсцесів, тромбофлебітів, сепсису, ендокардиту.

Третій аргумент соціальний. Коли не треба щодня діставати гроші на дозу, зникає потреба в кримінальних заробітках, зменшується контакт із середовищем, де продають наркотики. Людина може працювати, бо препарат приймається один раз на день і не викликає вираженого сп'яніння.

Нарешті, пацієнт ЗПТ регулярно бачиться з медичними працівниками. Це відкриває доступ до тестування на інфекції, лікування ВІЛ і гепатиту, консультацій психіатра і соціального працівника. Для багатьох людей, які роками не потрапляли до лікаря, програма стає першою точкою контакту з системою охорони здоров'я.

Як ЗПТ надається в Україні

В Україні замісна підтримувальна терапія надається у закладах охорони здоров'я, що мають відповідні ліцензії, зокрема на діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів. Це можуть бути наркологічні диспансери, кабінети при лікарнях, центри первинної медичної допомоги, інші медичні заклади, які беруть участь у програмі. Порядок надання ЗПТ регулюється нормативними документами Міністерства охорони здоров'я.

Значна частина таких послуг фінансується в межах Програми медичних гарантій через Національну службу здоров'я України (НСЗУ). Де саме в місті чи області працює ЗПТ, які заклади мають відповідний договір, можна уточнити в контакт-центрі НСЗУ за номером 16-77, у свого сімейного лікаря або в лікаря-нарколога. Умови і перелік закладів змінюються, тому краще перевіряти актуальну інформацію безпосередньо перед зверненням.

Рішення про включення в програму ухвалює лікар після обстеження. Зазвичай враховують діагноз опіоїдної залежності, вік, наявність попередніх спроб лікування, медичний стан, а також готовність пацієнта дотримуватися правил програми. Пацієнт підписує інформовану згоду, тобто підтверджує, що розуміє суть терапії, її переваги та ризики.

Перелік документів встановлює заклад, але найчастіше людину просять мати документ, що посвідчує особу. Для отримання послуг за програмою медичних гарантій бажано мати декларацію з сімейним лікарем і направлення, хоча порядок звернення може відрізнятися. Тут теж краще заздалегідь подзвонити в конкретний заклад.

Під час обстеження лікар збирає анамнез, оглядає пацієнта, може призначити тест сечі на наркотики, загальні аналізи крові, тести на ВІЛ, гепатити, туберкульоз, ЕКГ. Ці дані потрібні не для «перевірки», а для безпечного підбору дози: хвора печінка, порушення ритму серця, вагітність, супутній прийом бензодіазепінів змінюють тактику.

Анонімність у програмі ЗПТ обмежена правилами обліку наркотичних засобів: препарат видається конкретній особі, і заклад веде медичну документацію. Водночас медична таємниця охороняється законом, і інформація про пацієнта не передається роботодавцю чи родичам без його згоди, крім випадків, прямо передбачених законодавством. Якщо вас хвилює, як участь у програмі може вплинути, наприклад, на медогляд для отримання посвідчення водія або на певні професії, ставте це питання лікарю на першій зустрічі.

Центр ресоціалізації «Компас-Мед» не є закладом, що надає ЗПТ, і не видає метадон чи бупренорфін. Але на консультації в центрі можна обговорити, чи варто розглядати замісну терапію у вашій ситуації, і що для цього потрібно.

Перші тижні і стабільна фаза ЗПТ

Початковий період лікарі називають фазою індукції або титрації. Його мета полягає в тому, щоб знайти дозу, на якій людина не відчуває ломки і тяги, але й не перебуває в стані седації. Спочатку призначають обережну дозу, потім поступово її коригують з огляду на самопочуття і спостереження медиків.

У ці тижні пацієнт приходить у заклад щодня і приймає препарат у присутності медичного працівника. Лікар питає про сон, тягу, симптоми відміни, сонливість. Чесність тут знову працює на користь самої людини: якщо доза недостатня, вона почне «добирати» вуличними опіоїдами, а це на тлі метадону, що накопичується, дуже небезпечно.

Найбільш ризиковим для передозування вважається саме перший місяць терапії метадоном, особливо якщо людина паралельно вживає алкоголь, бензодіазепіни, прегабалін, інші опіоїди. Родичам варто знати ознаки передозування (вони описані нижче) і не залишати людину саму, якщо вона виглядає надмірно сонною, «клює носом» або її важко добудитися.

Після кількох тижнів доза стабілізується. Пацієнт відзначає, що перестав думати про пошук наркотику, з'явився апетит і нормальний сон. З цього моменту можна працювати над іншими завданнями: роботою, стосунками, лікуванням інфекцій.

На етапі стабільної терапії пацієнт, як правило, отримує препарат щодня в закладі. За певних умов, визначених нормативними документами, і за рішенням лікаря можлива видача препарату на кілька днів для самостійного прийому. Зазвичай це стосується людей зі стабільним станом, без ознак вживання інших речовин, які дотримуються правил програми. Конкретні умови в кожному закладі пояснюють окремо.

Багато пацієнтів працюють. Час прийому препарату намагаються узгодити з графіком роботи. Якщо доза підібрана правильно, людина на ЗПТ може виконувати звичайні обов'язки. Питання керування автомобілем і роботи з механізмами слід обговорювати з лікарем індивідуально, бо на початку терапії і при зміні дози реакція може бути сповільнена.

Під час терапії лікар періодично перевіряє, чи не вживає людина інших речовин, як вона почувається, чи немає нових проблем зі здоров'ям. Пацієнтові пропонують психологічну і соціальну підтримку. Ефект ЗПТ значно кращий, коли поруч є психолог, група підтримки, соціальний працівник, а не тільки віконце видачі препарату.

Поїздки, відрядження, госпіталізація з іншої причини потребують попередження лікаря. Пропуск кількох доз поспіль призводить до відміни, а при поверненні після перерви колишня доза може виявитися завеликою, тому після пропусків лікар може тимчасово знизити дозу.

Переваги та обмеження замісної терапії

Пацієнти часто описують першу перевагу дуже просто: зник щоденний цикл «ломка, пошук, вживання». Ранок перестає починатися з думки про те, де взяти гроші і дозу. З'являються час і сили на роботу, сім'ю, лікування інших хвороб.

Для частини людей ЗПТ є способом втриматися в живих у найнебезпечніший період, коли абстинентне лікування вже кілька разів закінчувалося зривом і передозуванням. Для інших вона стає довгостроковою основою стабільного життя. Метод добре поєднується з психотерапією, групами підтримки, лікуванням ВІЛ і гепатиту C.

Ще одна перевага, про яку говорять рідше: ЗПТ дає людині час. Рішення про те, чи жити зовсім без опіоїдів, можна ухвалювати не в стані ломки і паніки, а спокійно, після місяців стабільності, коли змінилися оточення і звички.

У ЗПТ є реальні мінуси, і їх варто знати до початку.

Терапія вимагає регулярних візитів, особливо на перших етапах. Для людини, яка живе далеко від закладу, працює позмінно або часто їздить, це може бути складно. Поїздка за кордон з препаратами ЗПТ потребує окремої підготовки і не завжди можлива, бо правила ввезення в різних країнах відрізняються.

Побічні ефекти схожі на ефекти інших опіоїдів: закрепи, пітливість, сухість у роті, зниження лібідо, набряки, у деяких людей збільшення ваги. Сухість у роті разом із недоглядом за зубами може погіршувати стан зубів, тому регулярні візити до стоматолога і гігієна мають значення. Метадон, як уже згадувалося, може впливати на серцевий ритм.

Препарати ЗПТ самі по собі викликають фізичну залежність. Якщо різко припинити їх прийом, розвивається синдром відміни, і після метадону він зазвичай триваліший, ніж після героїну. Тому завершення терапії планують заздалегідь і проводять поступово.

ЗПТ не лікує інші залежності. Якщо людина паралельно зловживає алкоголем, стимуляторами чи бензодіазепінами, це потребує окремої уваги, і саме такі поєднання становлять найбільшу небезпеку.

Нарешті, є соціальна стигма. Деякі пацієнти стикаються з упередженим ставленням навіть з боку медиків чи родичів. Це не медичне обмеження, але воно впливає на те, чи залишається людина в програмі.

Небезпечні поєднання під час ЗПТ

Найбільше смертей серед людей, які приймають опіоїди, пов'язані з комбінаціями речовин, що пригнічують нервову систему. На тлі метадону чи бупренорфіну окремо небезпечні:

• алкоголь, навіть у кількостях, які людина раніше вважала «нормальними»;
• бензодіазепіни (транквілізатори) і подібні снодійні;
• прегабалін і габапентин, особливо у великих дозах;
• інші опіоїди, зокрема трамадол, кодеїн, вуличний героїн чи фентаніл;
• деякі антигістамінні, антипсихотичні та протисудомні засоби з седативним ефектом.

Крім того, існують препарати, які змінюють швидкість розпаду метадону в печінці. Деякі антибіотики, протигрибкові, протиепілептичні засоби, ліки для лікування ВІЛ і туберкульозу можуть або підвищувати концентрацію метадону (з ризиком передозування), або знижувати її (з появою ломки). Тому будь-якому лікарю, який призначає нові ліки, треба повідомляти про участь у програмі ЗПТ. Для цього не обов'язково розповідати всю історію, досить сказати, який препарат і в якій дозі ви приймаєте.

Міф про «заміну одного наркотику іншим»

Це найпоширеніше заперечення. Відповідь на нього полягає в різниці між вживанням і лікуванням. При вуличному вживанні людина приймає речовину невідомого складу, часто ін'єкційно, кілька разів на день, з коливаннями від ейфорії до ломки, і будує навколо цього все життя. У програмі ЗПТ вона один раз на добу приймає перорально препарат фармацевтичної якості у підібраній лікарем дозі, без вираженого сп'яніння, і може займатися звичайними справами.

Інсулін у діабетика теж замінює власний гормон, якого організму бракує. Аналогія неповна, бо опіоїдна залежність має іншу природу. Але вона пояснює логіку: мета терапії полягає в тому, щоб людина жила і функціонувала, а не в тому, щоб вона ніколи не приймала жодної речовини, що діє на опіоїдні рецептори.

Близьке до цього переконання звучить так: «на ЗПТ люди просто кайфують за державний кошт». Але правильно підібрана доза в людини з толерантністю не дає ейфорії. Пацієнт, який перебуває у стабільній фазі, зазвичай не виглядає сп'янілим, а його поведінка не відрізняється від поведінки інших людей. Якщо пацієнт систематично виглядає сонним чи загальмованим, це сигнал для лікаря переглянути дозу або перевірити, чи не вживає людина ще чогось.

Видача препарату в присутності медичного працівника, тести на наркотики, правила програми якраз і створені, щоб ЗПТ залишалася лікуванням, а не джерелом сп'яніння.

Міфи про шкоду метадону і про те, що з ЗПТ неможливо зійти

Зійти можна, але це потребує часу і плану. Різка відмова від метадону після років терапії справді важко переноситься, і саме тому так поступати не рекомендують. Поступове зниження дози протягом місяців, з можливістю зупинитися на будь-якому етапі, якщо стан погіршується, дає людині набагато більше шансів.

Частина пацієнтів успішно проходить таке зниження і переходить до абстинентної програми або налтрексону. Частина вирішує залишатися на терапії довго, бо спроби знизити дозу кожного разу призводили до повернення тяги. Обидва варіанти припустимі, якщо людина живе стабільно.

Інший поширений міф стверджує, що метадон руйнує організм сильніше за героїн. Метадон справді має побічні ефекти, про які написано вище, і вимагає медичного контролю. Однак основна шкода при вуличному вживанні йде не від самої молекули опіоїду, а від ін'єкцій, невідомих домішок, передозувань, інфекцій, недоїдання, життя в постійному стресі. Саме цих чинників ЗПТ дозволяє уникнути.

Проблеми з зубами, які часто приписують метадону, пов'язані здебільшого із сухістю в роті, вживанням солодкого, курінням і багаторічною відсутністю стоматологічної допомоги. Їх можна значною мірою попередити.

Іноді можна почути, що людина на ЗПТ «вже не лікується». Насправді ЗПТ є лікуванням залежності, і саме так її розглядають медичні настанови. Інша справа, що препарат без психологічної та соціальної роботи дає неповний результат. Людина, яка отримує метадон, може і повинна мати доступ до психотерапії, груп підтримки, допомоги з житлом і роботою, сімейного консультування. Реабілітаційна робота не суперечить замісній терапії.

ЗПТ як довготривала терапія

Мінімальної чи стандартної тривалості ЗПТ для всіх не існує. Але загальне правило таке: чим довше людина утримується в програмі, тим кращі результати щодо виживання і стабільності. Короткі курси на кілька тижнів чи місяців часто закінчуються поверненням до вуличного вживання.

Для багатьох пацієнтів мова йде про роки. Це не означає «назавжди» в обов'язковому порядку. Це означає, що поспіх із завершенням зазвичай шкодить. Готовність до зниження дози оцінюють за станом людини: чи немає вживання інших речовин, чи є стабільне житло і заняття, чи є підтримка, як людина справляється зі стресом.

Родичам іноді важко прийняти таку тривалість. Вони чекають, що лікування має кінець. Тут допомагає порівняння з іншими хронічними станами: людина з епілепсією може роками приймати препарати і жити повноцінно, і ніхто не вимагає від неї кинути ліки якнайшвидше.

Поступове зниження дози і перехід до абстинентного лікування

Коли пацієнт і лікар вирішують, що час знижувати дозу, складається план. Зниження проводять повільно, невеликими кроками, з паузами між ними. Швидкість залежить від препарату, початкової дози і самопочуття. Пацієнт має право попросити зупинити зниження або повернутися до попередньої дози, якщо з'являються сильна тяга, безсоння, тривога.

Найважчими зазвичай бувають останні етапи, коли доза вже невелика. Саме тоді людина особливо потребує психологічної підтримки, і саме тоді доцільно заздалегідь підготувати план наступних кроків: реабілітація, групи «12 кроків», налтрексон, регулярні консультації.

Самостійно знижувати дозу або припиняти отримувати препарат небезпечно. Ломка, що розвивається, часто штовхає людину до вуличних опіоїдів, а толерантність до цього часу вже може бути частково втрачена. Через це ризик передозування після самовільного виходу з програми високий.

Перехід із замісної терапії до життя без опіоїдів проходить у кілька етапів. Спершу йде зниження дози. Потім, коли препарат повністю відмінено, настає період відміни, який може потребувати медичної підтримки. Після метадону він довший, ніж після короткодіючих опіоїдів, і тяга може тримати людину тижнями.

Якщо планується налтрексон, його можна починати лише після повного виведення опіоїдів з організму. Для метадону і бупренорфіну цей період довший, ніж для героїну, і точний строк визначає лікар. Ранній старт налтрексону викликає важку спровоковану абстиненцію.

На етапі виходу з ЗПТ стаціонарна детоксикація і реабілітаційна програма можуть бути доречними: людина перебуває під наглядом у найважчі дні, а психологічна робота продовжується без перерви. Цей етап «Компас-Мед» може супроводжувати після того, як лікар програми ЗПТ і пацієнт ухвалили рішення про завершення терапії.

Вагітність і опіоїдна залежність

Вагітність потребує окремого підходу, і в цій ситуації не можна діяти самостійно. Різке припинення вживання опіоїдів під час вагітності, без медичного нагляду, створює стрес для організму матері та плода. Тому медичні настанови в багатьох країнах розглядають підтримувальну терапію як бажаний варіант для вагітних з опіоїдною залежністю, а рішення про детоксикацію ухвалюють обережно і тільки під наглядом.

Дитина, мати якої під час вагітності приймала опіоїди (вуличні чи медичні), після народження може мати синдром відміни новонародженого. Це стан, який неонатологи вміють розпізнавати і лікувати, тому лікарі пологового відділення мають знати про прийом опіоїдів заздалегідь.

Якщо жінка з опіоїдною залежністю дізналася про вагітність, перший крок полягає в зверненні до лікаря-нарколога та акушера-гінеколога одночасно. Вони разом визначать, як безпечно провести вагітність.

Детоксикація під медичним наглядом

Детоксикацією в наркології називають період, протягом якого людина припиняє вживання опіоїдів, а лікарі полегшують симптоми відміни і контролюють стан організму. Слово «детоксикація» не зовсім точне: опіоїди виводяться з організму самі, без «чищення крові». Медична допомога потрібна для того, щоб людина пережила ломку з мінімальними стражданнями і без ускладнень, а також щоб вона не зірвалася в перші, найважчі дні.

Детоксикацію можна проходити в стаціонарі або, в окремих випадках, амбулаторно. Стаціонар доцільний, коли в людини тривалий стаж і високі дози, поєднання опіоїдів з алкоголем чи бензодіазепінами, хронічні хвороби, попередні судоми або спроби кинути вдома, які закінчувалися зривом. Цілодобове спостереження дозволяє вчасно помітити зневоднення, різкі коливання тиску, загострення психічних симптомів.

Перед початком лікар оцінює, яку речовину і як довго вживала людина, коли була остання доза, який загальний стан. Від цього залежить, коли очікувати піку відміни і які симптоми будуть найважчими.

Як розвивається опіоїдна ломка

Час появи і тривалість симптомів залежать від речовини. Після короткодіючих опіоїдів, таких як героїн чи морфін, перші ознаки зазвичай з'являються через 6-12 годин після останньої дози. Пік припадає на другу-третю добу, а гостра фаза минає приблизно за тиждень. Після метадону відміна починається пізніше, через добу-дві, наростає повільніше, але триває довше, іноді два-три тижні і більше.

Ранні симптоми нагадують сильну застуду: позіхання, сльозотеча, нежить, пітливість, «гусяча шкіра», розширені зіниці, неспокій. Далі приєднуються болі в м'язах, кістках і суглобах, судоми в ногах, нудота, блювання, діарея, спазми в животі, підвищення тиску і пульсу. Сон майже зникає. Психологічно людина відчуває тривогу, дратівливість, пригнічений настрій і сильну тягу до наркотику.

Сама по собі опіоїдна ломка у здорової дорослої людини рідко загрожує життю безпосередньо. Небезпеку становлять ускладнення: зневоднення і втрата солей через блювання і діарею, загострення серцевих хвороб, приєднання відміни від алкоголю чи бензодіазепінів (яка вже може викликати судоми і делірій), а також різке повернення до вживання з передозуванням.

Що робить лікар під час зняття ломки

Медичну допомогу при відміні опіоїдів підбирають індивідуально, і схем, які підходять усім, не існує. Загалом лікування складається з кількох напрямків.

Відновлення рідини та електролітів допомагає при блюванні і діареї, коли людина не може пити достатньо. Препарати, що зменшують вегетативні прояви відміни (серцебиття, пітливість, тривогу, підвищений тиск), полегшують загальний стан. Окремо лікар призначає засоби від болю, нудоти, діареї, спазмів, безсоння. У деяких випадках для полегшення відміни застосовують опіоїдні препарати тривалої дії в дозах, що поступово знижуються, але це рішення ухвалює лікар з урахуванням законодавства і ліцензій закладу.

Під час детоксикації медичний персонал вимірює тиск, пульс, температуру, стежить за кількістю рідини, станом свідомості, сном. Якщо людина вживала кілька речовин, особливу увагу приділяють ознакам відміни від алкоголю чи седативних засобів.

Не менше значення має психологічна підтримка. У дні піку відміни людина часто хоче все кинути і піти. Розмова з психологом чи лікарем, нагадування про причини, через які вона прийшла, присутність інших людей, які пройшли через те саме, утримують від імпульсивного рішення. Детальніше про те, як організоване зняття наркотичної ломки під наглядом лікарів, можна дізнатися на окремій сторінці центру.

Чому небезпечно «перекумарювати» вдома

Багато людей роблять кілька спроб пережити ломку вдома самостійно: зачиняються в кімнаті, п'ють знеболювальні, снодійні, алкоголь. Такий спосіб має кілька серйозних ризиків.

Перший ризик пов'язаний із самолікуванням. Щоб заснути і зменшити біль, людина часто приймає бензодіазепіни, прегабалін, алкоголь або комбінує їх. Якщо в цей момент вона не витримує і вживає опіоїд, поєднання може зупинити дихання. Другий ризик стосується зневоднення: при сильній діареї і блюванні стан може погіршитися швидше, ніж людина та її родичі це помітять. Третій ризик полягає у зриві на найважчому етапі з втраченою частиною толерантності.

Є й менш помітна проблема. Невдала спроба вдома посилює переконання «я не можу без цього», і наступного разу людина вже не намагається. Під медичним наглядом ломка переноситься легше, і людина отримує досвід, що відміну можна пережити.

Якщо людина все-таки перебуває вдома і в неї з'являються сплутаність свідомості, галюцинації, судоми, біль у грудях, блювання з кров'ю, дуже висока температура, ознаки сильного зневоднення (майже немає сечі, сухий язик, запаморочення при спробі встати), потрібно викликати швидку допомогу за номером 103.

Що відбувається після гострої відміни

Коли минає гостра фаза, багато людей почуваються гірше, ніж очікували. Фізичний біль зникає, але залишаються проблеми зі сном, втома, пригнічений настрій, нездатність радіти звичайним речам, дратівливість, періодичні хвилі тяги. Цей стан називають постабстинентним або затяжною відміною. Він може тривати тижні і навіть місяці, поступово слабшаючи.

Саме в цей період стається багато зривів. Людині здається, що «лікування не допомогло», бо вона не почувається добре. Насправді нервова система просто ще не відновилася. Знання про цей етап допомагає пережити його: людина розуміє, що погане самопочуття тимчасове і має причину.

Допомагають регулярний режим сну, фізична активність, нормальне харчування, психотерапія, групи підтримки, а при вираженій депресії чи тривозі консультація психіатра. Іноді лікар призначає медикаментозне лікування супутніх розладів, але без опіоїдів і без препаратів, які можуть сформувати нову залежність.

У людей з багаторічним вживанням опіоїдів майже завжди порушений сон. Під час вживання він поверхневий і нерегулярний, після відміни людина може тижнями засинати лише під ранок. Безсоння виснажує, посилює тривогу і тягу, тому з ним працюють окремо. Допомагає звичайна гігієна сну: вставати в один і той самий час незалежно від того, коли вдалося заснути, не лежати в ліжку годинами без сну, прибрати телефон за годину до сну, менше кави після обіду. Снодійні препарати в цій групі пацієнтів призначають обережно, бо частина з них сама викликає залежність.

Харчування в активній залежності часто зводиться до солодкого і випадкових перекусів. Опіоїди уповільнюють роботу кишківника, і хронічні закрепи, проблеми зі шлунком, дефіцит ваги чи, навпаки, різкий набір ваги після початку відновлення трапляються часто. Регулярні прийоми їжі, достатньо води, овочі та продукти з клітковиною поступово вирівнюють стан. При вираженій втраті ваги, анемії, проблемах з печінкою план харчування краще узгодити з лікарем.

Фізична активність не обов'язково означає спортзал. Щоденна ходьба протягом тридцяти-сорока хвилин уже покращує сон і настрій. Для людей у постабстинентному періоді рух корисний ще й тим, що заповнює вечірні години, коли тяга часто сильніша. Навантаження збільшують поступово, особливо якщо є хвороби серця, наслідки тромбозів або ураження вен після ін'єкцій.

Налтрексон: блокатор опіоїдних рецепторів

Налтрексон є антагоністом опіоїдних рецепторів. Він займає рецептори, але не активує їх, і при цьому заважає іншим опіоїдам діяти. Якщо людина на налтрексоні вживе героїн, вона не відчує звичного ефекту. Налтрексон не викликає залежності і не діє як наркотик, тому його іноді розглядають як медикаментозну підтримку абстинентної програми.

Головна умова: налтрексон можна починати тільки після повного виведення опіоїдів з організму. Якщо прийняти його, коли в організмі ще є героїн, метадон чи бупренорфін, він різко витіснить їх з рецепторів, і почнеться важка спровокована абстиненція. Тому перед першим прийомом лікар з'ясовує, скільки часу минуло з останнього вживання, і може провести тести для підтвердження. Після короткодіючих опіоїдів цей період зазвичай становить кілька днів, після метадону і бупренорфіну він довший.

Таблетована форма налтрексону діє, тільки поки людина її приймає. Пропустити прийом дуже легко, і багато хто так і робить, коли з'являється тяга. Через це налтрексон краще працює, коли прийом контролює хтось із близьких або медичний працівник, а людина водночас бере участь у психотерапії чи реабілітації. У деяких країнах доступні форми тривалої дії (ін'єкційні або імплантовані), які діють тижнями. Їхня доступність в Україні обмежена, і можливість застосування в конкретному випадку треба обговорювати з лікарем.

Налтрексон підходить не всім. Він має протипоказання, зокрема тяжкі захворювання печінки, і його не призначають людям, яким потрібне опіоїдне знеболення. Перед початком лікар перевіряє функцію печінки.

Ризик передозування після періоду тверезості

Про цей ризик знають далеко не всі пацієнти і родичі. Після кількох днів або тижнів без опіоїдів толерантність до них різко знижується. Людина, яка звикла до певної дози, і після детоксикації, і після налтрексону, і після виходу з лікарні чи місць позбавлення волі, може загинути від тієї самої кількості речовини, яку раніше переносила без проблем.

На налтрексоні є додатковий ризик. Деякі люди намагаються «пробити» блокаду великою дозою опіоїду. Поки налтрексон діє, це небезпечно. Коли ж його дія закінчується (людина перестала приймати таблетки або закінчився строк дії тривалої форми), рецептори можуть бути навіть більш чутливими, а толерантність відсутня. Передозування в такій ситуації настає швидко.

Висновок для пацієнта і родичів простий: перші тижні після будь-якого періоду тверезості є часом найвищого ризику смерті від передозування. Якщо зрив стався, людині не можна вживати на самоті, у звичній дозі, і поруч бажано мати налоксон.

Налоксон: засіб при передозуванні

Налоксон є антагоністом опіоїдних рецепторів швидкої дії. При передозуванні він витісняє опіоїд з рецепторів, і дихання відновлюється, часто протягом кількох хвилин. Налоксон існує у формі розчину для ін'єкцій, а в деяких країнах також у вигляді назального спрею. Людині без опіоїдів в організмі він не шкодить.

Налоксон діє коротше, ніж багато опіоїдів, особливо метадон і деякі синтетичні речовини. Через годину-дві його ефект може закінчитися, а опіоїд ще циркулює в крові, і передозування повертається. Тому навіть якщо людина отямилася після налоксону, швидку допомогу все одно треба викликати, а людину не залишати саму.

Після введення налоксону в людини, залежної від опіоїдів, може раптово розвинутися ломка: вона прокидається збудженою, з блюванням, болем, агресією. Це неприємно, але не так небезпечно, як зупинка дихання. Головне в цей момент не дати їй «добрати» опіоїд, щоб зняти відміну.

Родинам людей з опіоїдною залежністю корисно поговорити з лікарем про можливість мати налоксон удома і навчитися ним користуватися. У деяких громадських організаціях і медичних закладах в Україні проводять навчання з надання допомоги при передозуванні.

Ознаки передозування опіоїдами і перша допомога

Передозування опіоїдами розвивається протягом хвилин, а при вживанні фентанілу іноді майже миттєво. Його треба відрізняти від звичайного сп'яніння, коли людина сонна, але реагує на голос і нормально дихає. Тривожні ознаки такі:

• людина не реагує на голос, не прокидається при сильному струшуванні чи натисканні на грудину;
• дихання дуже повільне, поверхневе, з довгими паузами, або його немає;
• чути хрипіння, булькання, гучне хропіння, ніби людина «захлинається»;
• губи та нігті синіють або сіріють, у людей зі світлою шкірою обличчя стає блідим чи синюшним;
• зіниці дуже вузькі, «точкові»;
• шкіра холодна і липка, пульс слабкий або дуже рідкий.

Не обов'язково, щоб були всі ознаки. Якщо людину не вдається добудитися і вона погано дихає, це вже невідкладний стан.

Ризик передозування підвищують: перерва у вживанні, новий постачальник чи нова партія, поєднання з алкоголем, бензодіазепінами, прегабаліном, вживання на самоті, ін'єкційний шлях, хвороби легень і печінки, нещодавнє звільнення з лікарні чи місць позбавлення волі.

Якщо ви бачите ознаки передозування, дійте в такому порядку:

1. Перевірте, чи реагує людина: голосно покличте її на ім'я, сильно потрясіть за плечі, натисніть кісточками пальців на грудину.
2. Викличте швидку допомогу за номером 103. Скажіть, що людина без свідомості і погано дихає. Вкажіть точну адресу.
3. Якщо є налоксон і ви вмієте його використовувати, введіть його так, як навчали або як вказано в інструкції.
4. Якщо людина не дихає, а ви знаєте, як робити штучне дихання і серцево-легеневу реанімацію, починайте. Диспетчер швидкої може підказати по телефону, що робити.
5. Якщо людина дихає, але без свідомості, покладіть її на бік у стабільне положення: верхня нога зігнута в коліні, голова трохи закинута назад, щоб вона не захлинулася блювотними масами.
6. Не залишайте людину саму до приїзду лікарів. Стежте за диханням, бо після налоксону передозування може повернутися.
7. Розкажіть медикам, що вживала людина, якщо знаєте. Покажіть упаковки ліків чи залишки речовини.

Деякі поширені «народні» методи не допомагають і можуть зашкодити. Не кладіть людину у ванну з холодною водою, не вводьте їй солоний розчин, стимулятори чи інші речовини, не давайте пити, якщо вона без свідомості, не намагайтеся «відходити» її ходьбою. Страх перед поліцією часто змушує людей зволікати з викликом швидкої. Пам'ятайте, що при зупинці дихання рахунок іде на хвилини.

Психотерапія при опіоїдній залежності

Психотерапія працює з тими сторонами залежності, на які не впливають ліки: мотивацією, тригерами, способами справлятися зі стресом, стосунками, почуттям провини і сорому. Вона потрібна при будь-якому маршруті: і людині на ЗПТ, і людині після детоксикації, і тій, яка приймає налтрексон.

Когнітивно-поведінкова терапія вчить розпізнавати ситуації і думки, що ведуть до вживання, і заздалегідь планувати інші дії. Наприклад, людина помічає, що тяга посилюється після сварки з родичами ввечері, і разом із терапевтом складає план на такі вечори: подзвонити наставнику з групи, вийти на прогулянку, піти на зустріч.

Мотиваційне консультування допомагає людині, яка ще вагається, сформулювати власні причини змінюватися. Терапевт не переконує і не тисне, а ставить питання, які допомагають побачити розрив між тим, як людина живе зараз, і тим, як вона хотіла б жити.

Методи контингентного підкріплення використовують систему заохочень за досягнення, наприклад за чисті тести. Їх застосовують у деяких програмах у світі як доповнення до основного лікування.

Групова терапія дає те, чого не дає індивідуальна: людина бачить, що інші мають ті самі проблеми, і вчиться на їхньому досвіді. Сімейна терапія залучає близьких і змінює ті шаблони в сім'ї, які підтримують вживання, часто непомітно для всіх учасників.

Реабілітація: що відбувається в стаціонарній програмі

Реабілітаційна програма розпочинається після того, як гостра відміна минула і людина фізично стабільна. Її завдання полягає у відновленні здатності жити без речовини: керувати емоціями, будувати стосунки, планувати день, працювати, протистояти тязі.

У стаціонарній реабілітації людина на певний час виходить зі звичного середовища, де все нагадує про вживання. День структурований: групові заняття, індивідуальні консультації, побутові обов'язки, відпочинок, фізична активність. Структура сама по собі терапевтична, бо в активній залежності день будується тільки навколо пошуку і вживання.

У програмі людина вчиться розпізнавати ранні ознаки зриву. Зрив рідко починається з самого вживання. Зазвичай йому передують дні чи тижні змін: людина перестає ходити на групи, знову зустрічається зі старими знайомими, виправдовує себе, накопичує роздратування. Якщо помітити ці сигнали, зрив можна відвернути.

Важлива частина реабілітації стосується соціальної реадаптації: повернення до роботи чи навчання, відновлення документів, вирішення боргів, відновлення стосунків з родиною. Без цього людина після виписки опиняється в тих самих обставинах, які сприяли вживанню.

Реабілітацію можна проходити і на ЗПТ, і після повного відмовлення від опіоїдів. Деякі програми мають обмеження щодо пацієнтів на замісній терапії, тому це питання з'ясовують заздалегідь.

Програма «12 кроків» і групи взаємодопомоги

Програма «12 кроків» виникла в середовищі Анонімних Алкоголіків і пізніше була адаптована для людей із наркотичною залежністю. Співтовариство Анонімних Наркоманів (АН) працює в багатьох країнах, зокрема в Україні. Групи збираються регулярно, участь безкоштовна, членство анонімне.

Суть програми полягає в послідовній роботі над собою: визнання проблеми, перегляд свого життя і вчинків, виправлення завданої шкоди, підтримка інших людей у відновленні. Кожен учасник може обрати наставника, людину з довшим досвідом тверезості, яка допомагає проходити кроки і якій можна подзвонити у важку хвилину.

Класична програма містить звернення до «вищої сили», і деяких людей це відштовхує. У реабілітаційних центрах часто використовують адаптовані версії, де ця частина розглядається ширше або без релігійного змісту. Саме так програма побудована в «Компас-Мед».

Групи взаємодопомоги не замінюють медичне лікування, але добре його доповнюють. Найбільша їхня цінність виявляється після виписки, коли людина повертається додому і їй потрібне місце, де її розуміють, і люди, на яких можна спертися.

Робота з родиною

Опіоїдна залежність впливає на всю сім'ю. Родичі роками живуть у тривозі, перевіряють кишені, дають гроші «востаннє», вигороджують перед роботодавцем, сплачують борги. Таку поведінку часто описують як співзалежність. Вона виникає з любові і бажання допомогти, але іноді несвідомо підтримує вживання, бо знімає з людини наслідки її дій.

Сімейна робота має два напрямки. Перший стосується самих родичів: їхнього виснаження, тривоги, депресії, конфліктів між членами сім'ї. Родичам потрібна власна підтримка незалежно від того, лікується людина чи ні. Існують групи для родичів залежних, наприклад співтовариство Нар-Анон.

Другий напрямок стосується зміни взаємодії з залежною людиною. Родичі вчаться розмовляти без звинувачень і погроз, не підкріплювати вживання, підтримувати тверезі кроки, ставити межі і дотримуватися їх. Один із методів, розроблених саме для цього, називається CRAFT (зміцнення спільноти та сімейне навчання). Він навчає близьких поведінці, яка підвищує ймовірність того, що людина погодиться на лікування.

Якщо в сім'ї є діти, вони помічають більше, ніж здається дорослим: зміни настрою, сварки, зникнення речей, відсутність одного з батьків. Мовчання і пояснення на кшталт «тато просто хворіє на грип» часто лякають дитину сильніше, ніж проста і відповідна віку правда. Дитині важливо почути, що вона не винна в тому, що відбувається, і що дорослі шукають допомогу. За ознаками тривоги, порушень сну чи поведінки в дитини доречна консультація дитячого психолога.

Коли людина вже лікується, участь сім'ї в сімейних сесіях допомагає підготувати повернення додому: домовитися про правила, обговорити, що робити у випадку зриву, відновити довіру поступово, без завищених очікувань.

Що робити, якщо людина не хоче лікуватися

Це одне з найчастіших питань, з якими родичі звертаються до наркологів. Доросла людина в Україні має право відмовитися від лікування, і насильницьке утримання є порушенням закону. Тому все, що можуть зробити близькі, лежить у сфері мотивації.

Ультиматуми в стилі «або лікуєшся, або виганяю» іноді спрацьовують, але частіше призводять до розриву контакту, коли людина залишається сама і ризик смерті зростає. Набагато ефективніше спокійно і послідовно змінювати власну поведінку: не давати гроші, які підуть на наркотики, не брехати замість неї, але залишатися на зв'язку і висловлювати готовність допомогти з лікуванням, щойно вона захоче.

Моменти, коли людина найбільш відкрита до розмови, зазвичай настають після кризи: передозування, арешту, втрати роботи, сильної ломки. Корисно заздалегідь мати інформацію про те, куди звернутися, щоб у такий момент не витрачати час на пошуки.

Якщо людина живе в іншому місті, родичі можуть почати з консультації по телефону: обговорити ситуацію, отримати рекомендації щодо розмови, дізнатися про варіанти лікування і про те, як організувати приїзд. Підтримку родичам можна отримувати незалежно від того, де живе і чи погодився лікуватися сам залежний.

У «Компас-Мед» родичам допомагають знайти мотивацію для залежного без фізичного чи морального тиску. На консультації можна обговорити ситуацію конкретної сім'ї і план дій.

Гепатити, ВІЛ та інші інфекції

Люди, які вживають опіоїди ін'єкційно, мають підвищений ризик вірусних гепатитів B і C, ВІЛ-інфекції, бактеріальних ускладнень. Туберкульоз також частіше трапляється серед людей з тривалою залежністю, особливо після перебування в місцях позбавлення волі.

Тестування на ВІЛ і гепатити бажане на початку будь-якого лікування. Сьогодні гепатит C у більшості випадків виліковний сучасними противірусними препаратами прямої дії, а ВІЛ-інфекцію контролюють антиретровірусною терапією, з якою люди живуть десятиліттями. Від гепатиту B існує вакцина. Наявність залежності, і зокрема участь у програмі ЗПТ, не є перешкодою для такого лікування.

Лікування інфекцій проводять профільні фахівці: лікарі-інфекціоністи, фтизіатри, заклади, що надають допомогу людям з ВІЛ. Нарколог чи лікар реабілітаційного центру зазвичай направляє пацієнта до них і враховує призначене лікування, бо деякі противірусні і протитуберкульозні препарати взаємодіють з опіоїдами.

Психічні розлади поруч із залежністю

Опіоїдна залежність часто поєднується з депресією, тривожними розладами, посттравматичним стресовим розладом, розладами сну. Іноді психічний розлад був раніше, і людина почала вживати опіоїди, щоб заглушити біль, тривогу, спогади. Іноді розлад розвивається внаслідок багаторічного вживання.

Для людей, які пережили бойові дії, травми, втрати, це питання особливо актуальне. Опіоїди тимчасово притуплюють емоційний біль і нічні жахи, і людина може не помітити, як вживання перейшло в залежність. Лікування в такому випадку має охоплювати і травму, і залежність, бо робота тільки з одним із них часто закінчується поверненням іншого.

Супутні психічні розлади лікує лікар-психіатр, психотерапевт. Йому треба знати про залежність, бо деякі ліки (наприклад, бензодіазепіни) у цій групі пацієнтів призначають з особливою обережністю. Думки про самогубство, які з'являються в період відміни чи депресії, потребують негайного звернення до лікаря, а в гострій ситуації виклику 103.

Хронічний біль і опіоїди

Окрема група пацієнтів складається з людей, які почали приймати опіоїди для знеболення, наприклад після травми, операції або при хронічних болях у спині. З часом доза зростає, з'являється тяга, людина починає брати більше, ніж призначено, або шукати препарати поза лікарем.

Таким пацієнтам лікування залежності потрібно поєднувати з лікуванням болю. Різке скасування опіоїдів без плану знеболення погіршує стан і може штовхнути людину на вуличний ринок. Лікарі розглядають неопіоїдні знеболювальні, фізичну терапію, психологічні методи роботи з болем, а в окремих випадках бупренорфін, що діє і на біль, і на залежність.

Рішення в такій ситуації ухвалюють разом нарколог і лікар, який лікує основне захворювання. Самостійно змінювати схему знеболення не варто.

Як обрати шлях: абстинентне лікування чи підтримувальна терапія

Метод обирає лікар разом із пацієнтом. Лікар оцінює медичні показання і протипоказання: стаж і тип вживання, кількість передозувань, вагітність, хвороби серця і печінки, психічний стан, попередній досвід. Пацієнт визначає, що він готовий робити і чого хоче від свого життя. Без його згоди жоден метод не працює довго, а лікування залежності в Україні добровільне, за винятком окремих випадків, передбачених законодавством.

Родичі в цьому процесі мають важливу, але іншу роль. Вони можуть підготувати ґрунт для розмови, підтримати рішення, взяти участь у сімейних сесіях. Вирішувати замість дорослої людини, який метод їй підходить, вони не можуть, і спроби зробити це зазвичай посилюють опір.

Якщо запропонований план викликає сумніви, можна попросити лікаря пояснити, чому обрано саме його і які є альтернативи, або отримати думку іншого фахівця. Лікар зазвичай спокійно ставиться до таких питань, бо пацієнт, який розуміє логіку лікування, рідше від нього відмовляється.

Обидва напрямки мають право на існування, і правильний вибір залежить від конкретної людини. Нижче перелічені обставини, які лікар зазвичай бере до уваги. Це не тест і не інструкція для самостійного рішення, а орієнтир для розмови з лікарем.

На користь абстинентно-орієнтованого лікування (детоксикація, реабілітація, можливо налтрексон) свідчать відносно невеликий стаж вживання, відсутність ін'єкцій або рідкі ін'єкції, сильна особиста мотивація жити повністю без опіоїдів, підтримка сім'ї, стабільне житло і робота, готовність пройти тривалу реабілітаційну програму. Також цей шлях часто обирають люди, які раніше вже мали досвід тверезості і знають, що їм допомагало.

На користь підтримувальної терапії свідчать багаторічний стаж ін'єкційного вживання, кілька передозувань в анамнезі, неодноразові зриви після детоксикації, вагітність, ВІЛ-інфекція чи гепатит, які потребують стабільного лікування, а також ситуації, коли людина зараз не готова до повної тверезості, але хоче припинити вуличне вживання.

Вибір не остаточний. Людина може почати з ЗПТ, стабілізуватися, а через рік чи кілька років поступово знизити дозу і перейти до абстинентної програми. Або навпаки: після кількох невдалих спроб детоксикації звернутися до програми ЗПТ. Розглядати це як поразку не варто. Метод, який не спрацював, лише дає інформацію для вибору наступного.

Найгірший варіант виникає, коли людина і родина обирають метод не за медичними критеріями, а через упередження: «тільки не метадон, це сором» або «реабілітація для слабаків, достатньо прокапатися». Такий підхід звужує можливості, і саме в людей, яким залишили тільки один шлях, ризики найвищі.

Приклади маршрутів лікування

Ситуації нижче вигадані для ілюстрації, але вони відображають типові варіанти, з якими стикаються лікарі.

Чоловік тридцяти п'яти років, кілька років приймає трамадол, спершу після травми спини, потім без призначення. Не вживав ін'єкційно, працює, є сім'я. Він може пройти стаціонарне зняття відміни з урахуванням особливостей трамадолу, потім реабілітацію і консультації щодо болю в спині. Налтрексон обговорюється як можлива підтримка.

Жінка сорока років, багаторічний стаж ін'єкційного вживання, два передозування, гепатит C, кілька спроб детоксикації закінчилися зривом протягом місяця. Для неї логічно обговорити програму ЗПТ, паралельно направлення на лікування гепатиту і психологічну підтримку. Пізніше, при стабільності, можна повернутися до питання зниження дози.

Молодий чоловік двадцяти трьох років, нещодавно почав вживати вуличні опіоїди, батьки помітили зміни і привели на консультацію. Він амбівалентний, частину проблем заперечує. Тут першим кроком може бути мотиваційна робота, тестування на інфекції, а для батьків програма підтримки родичів. Детоксикація і реабілітація стають актуальними, коли він погодиться.

Людина після кількох років ЗПТ вирішила припинити терапію. План включає повільне зниження дози в програмі ЗПТ, після відміни стаціонар для підтримки в період відміни, реабілітацію, групи «12 кроків» і, за рішенням лікаря, налтрексон.

Період після виписки і план профілактики зриву

Перші тижні після виписки з будь-якого стаціонару, чи то детоксикації, чи то реабілітації, вважаються найризикованішими. Людина повертається туди, де все нагадує про вживання: ті самі вулиці, ті самі знайомі, той самий номер телефону, на який можуть подзвонити з пропозицією. Контроль і розпорядок стаціонару зникають за один день, а нові звички ще не встигли закріпитися.

Щоб зменшити ризики, план виписки складають до того, як вона відбулася. Він відповідає на прості питання: де людина житиме, з ким спілкуватиметься, коли наступна консультація, на яку групу піде в перший же тиждень, кому подзвонить, якщо з'явиться сильна тяга. Корисно заздалегідь змінити номер телефону або видалити контакти тих, хто продає наркотики, і домовитися з родиною про спосіб поводження з грошима на перші місяці.

Підтримка після виписки, тобто регулярні зустрічі з консультантом, участь у групі, сімейні сесії, суттєво впливає на те, чи втримається людина. Тому вибираючи лікування, корисно з'ясувати не лише те, як буде організоване перебування в стаціонарі, а й те, що центр пропонує після нього.

План профілактики зриву є письмовим документом, який людина складає разом із психологом або консультантом. У ньому немає загальних слів, лише конкретика для конкретного життя.

Перша частина містить особисті тригери: люди, місця, ситуації, емоції, час доби, коли тяга найсильніша. Друга частина описує ранні ознаки того, що людина наближається до зриву: перестала ходити на групи, не спить, дратується, згадує вживання з ностальгією, шукає приводи зустрітися зі старими знайомими. Третя частина визначає, що робити в кожному випадку: конкретні дії, конкретні телефони, конкретні місця, куди можна піти.

Окремий пункт стосується того, що робити, якщо зрив все-таки стався. Зрив не обнуляє лікування, але після нього потрібно діяти швидко: не вживати на самоті, не вживати колишню дозу, повідомити консультанта чи лікаря, повернутися до програми. Родина також має знати, як реагувати: без паніки і звинувачень, але й без вдавання, що нічого не сталося.

Фентаніл, саморобні опіати і невідомий склад вуличних речовин

Фентаніл є синтетичним опіоїдом, який у медицині застосовують для знеболення і анестезії. Він у багато разів сильніший за морфін і героїн, тому різниця між дозою, яка дає ефект, і смертельною дозою дуже мала. Навіть дуже мала кількість, яку майже не видно оком, може зупинити дихання людини без толерантності.

На нелегальному ринку багатьох країн фентаніл і його похідні домішують до героїну, продають під виглядом інших речовин або пресують у таблетки, схожі на фармацевтичні. Останніми роками на ринку з'явилися також інші потужні синтетичні опіоїди, наприклад групи нітазенів. Людина, яка купує вуличну речовину, не може знати її склад і силу.

Передозування фентанілом розвивається швидше, ніж героїном, іноді за хвилини. Може знадобитися більше налоксону, ніж зазвичай, і допомогу треба надавати негайно. Для людини, яка продовжує вживати, кожна нова партія є ризиком, і саме тому програми ЗПТ і стабільні дози препаратів відомого складу мають таке значення для виживання.

В Україні досі зустрічається вживання саморобних екстрактів з макової соломи. Їх виготовляють у кустарних умовах з використанням розчинників і хімічних реагентів. Крім самих опіатів, у розчині залишаються залишки реактивів, бруд, бактерії. Ін'єкції таких розчинів особливо часто ускладнюються абсцесами, флебітами, тромбозами, ураженням вен, гепатитами.

Концентрація діючої речовини в саморобному продукті коливається від партії до партії, тому передозування може статися навіть у людини з великим стажем. Під час лікування лікарю треба знати про такий тип вживання, бо стан вен, печінки, наявність інфекцій впливають на тактику детоксикації і на вибір подальших методів.

Трамадол: окремі особливості

Трамадол є синтетичним опіоїдом, що відпускається за рецептом. Крім дії на опіоїдні рецептори, він впливає на обмін серотоніну і норадреналіну в мозку. Через це його ефекти і відміна мають особливості, які відрізняють трамадол від класичних опіоїдів.

Трамадол знижує судомний поріг. При великих дозах або поєднанні з деякими антидепресантами чи іншими речовинами можливі судоми, а також серотоніновий синдром: збудження, тремтіння, пітливість, підвищення температури, прискорене серцебиття, у тяжких випадках небезпечний для життя стан. Судоми при вживанні трамадолу є приводом для негайного виклику 103.

Відміна трамадолу може включати класичні симптоми опіоїдної ломки, а також тривогу, панічні атаки, поколювання і оніміння в тілі, відчуття нереальності, порушення сну. Деякі люди описують її як важчу психологічно, ніж очікували. Тому лікування залежності від трамадолу потребує уважного медичного спостереження.

Багато людей тривалий час вважають трамадол «звичайними ліками від болю» і не сприймають свою залежність серйозно. Якщо доза постійно зростає, трамадол приймається без болю, «для настрою» чи «для енергії», або спроба припинити викликає сильний дискомфорт, варто проконсультуватися з наркологом.

Кодеїновмісні ліки

Кодеїн входить до складу деяких знеболювальних і протикашльових препаратів, часто в комбінації з парацетамолом, ібупрофеном або іншими речовинами. В Україні такі препарати відпускаються за рецептом. В організмі частина кодеїну перетворюється на морфін, і у людей з певними генетичними особливостями обміну цей процес відбувається швидше, що підвищує ризик побічних ефектів.

Головна небезпека тривалого зловживання кодеїновмісними препаратами часто пов'язана не стільки з кодеїном, скільки з іншими компонентами. Великі дози парацетамолу пошкоджують печінку, аж до гострої печінкової недостатності. Ібупрофен та інші протизапальні засоби у високих дозах загрожують шлунковими кровотечами і ураженням нирок. Людина, яка приймає десятки таблеток на день заради ефекту кодеїну, отримує токсичні дози цих речовин.

Ознаками проблеми є прийом препаратів довше чи у більших кількостях, ніж рекомендовано, пошук рецептів у різних лікарів, прийом без болю чи кашлю, ломка або сильне бажання прийняти препарат при спробі зупинитися. Лікування таких станів включає зняття відміни, обстеження печінки, нирок і шлунка, психологічну роботу. Блювання з кров'ю, чорний кал, біль у правому підребер'ї, жовтушність шкіри вимагають негайного звернення по медичну допомогу.

Як підготуватися до початку лікування

Підготовка зменшує тривогу і допомагає лікарю швидше скласти план. Корисно заздалегідь зробити кілька речей.

• Записати, які речовини і ліки людина вживає, у яких кількостях, коли була остання доза.
• Зібрати відомості про хронічні хвороби, алергії, ліки, які призначали інші лікарі, результати недавніх аналізів.
• Взяти документ, що посвідчує особу, і, якщо лікування буде стаціонарним, речі на кілька тижнів: зручний одяг, засоби гігієни, ліки, які людина приймає постійно (лікар вирішить, які з них продовжувати).
• Попередити роботодавця про відпустку чи лікарняний, якщо це потрібно, і домовитися, хто доглядатиме дітей чи тварин.
• Обговорити в сім'ї, хто буде контактною особою для центру і як підтримувати зв'язок.

Не варто влаштовувати «останнє вживання» перед лікуванням чи намагатися збільшити дозу «наостанок». Це збільшує ризик передозування і ускладнює оцінку стану при надходженні.

Які питання поставити в закладі перед лікуванням

Родичі часто обирають центр поспіхом, у момент кризи. Кілька питань, поставлених по телефону або на першій консультації, допомагають зрозуміти, чого чекати.

• Хто проводить медичну частину лікування і чи має заклад ліцензію МОЗ?
• Чи оглядає пацієнта лікар при надходженні і як часто лікар бачить його надалі?
• Як організоване спостереження вночі?
• Що відбувається після детоксикації: чи є реабілітаційна програма, як вона побудована, чи є індивідуальна робота з психологом?
• Чи передбачені сесії для родини і підтримка для близьких?
• Що центр пропонує після виписки?
• Як заклад діє, якщо у пацієнта погіршився стан, з'явилися ознаки іншої хвороби або потрібна консультація профільного спеціаліста?
• Як захищається конфіденційність і що буде вказано в документах?
• З чого складається вартість і що в неї не входить?

Насторожувати мають обіцянки гарантованого вилікування за кілька днів, відмова пояснити, які медичні процедури проводяться і ким, а також пропозиції утримувати дорослу людину проти її волі. Добровільність лікування є вимогою закону, а примусове утримання створює юридичні ризики і для родичів.

Типові помилки родичів

Родичі діють з найкращих намірів, але деякі дії знижують шанси на успіх. Перша поширена помилка полягає в очікуванні швидкого результату: «пролежав тиждень, значить, вилікувався». Друга полягає в контролі замість підтримки, коли кожна розмова перетворюється на допит. Третя стосується грошей: родичі продовжують давати кошти чи сплачувати борги без умов, і так фінансують вживання.

Ще одна помилка полягає у відмові від методу через чужу думку. Сусіди, знайомі, форуми мають багато категоричних переконань щодо ЗПТ, налтрексону, реабілітаційних центрів. Рішення краще ухвалювати після розмови з лікарем, який бачив людину.

І нарешті, родичі часто забувають про себе. Хронічний стрес у сім'ї залежного призводить до безсоння, депресії, проблем зі здоров'ям. Близьким підтримка потрібна і для власного здоров'я, незалежно від того, як іде лікування хворого.

Лікування і юридичні питання

Страх перед поліцією та обліком часто зупиняє людей від звернення по допомогу. Кілька загальних положень варто знати, хоча в конкретній ситуації краще порадитися з юристом.

Кримінальний кодекс України (частина четверта статті 309) передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за дії, описані в частині першій цієї статті (незаконне виготовлення, придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту), для особи, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії. Ця норма існує саме для того, щоб люди не боялися звертатися до лікарів. Вона не поширюється на збут.

Інформація про стан здоров'я людини та факт її звернення по медичну допомогу є лікарською таємницею. Заклад не повідомляє про пацієнта роботодавцю, навчальному закладу, сусідам чи родичам без його згоди, за винятком випадків, прямо передбачених законом, наприклад на запит суду в установленому порядку.

Окремо стоять питання медичних оглядів. Для отримання посвідчення водія, дозволу на зброю, роботи на деяких посадах людина проходить медичну комісію, де оцінюється і наркологічний стан. Якщо такі питання актуальні, їх доцільно обговорити з лікарем ще до вибору методу лікування.

Коли залежність виявили у підлітка

Підлітки і молоді люди частіше починають з таблеток (трамадолу, кодеїновмісних препаратів, «знайдених» у домашній аптечці) або вживають опіоїди разом з іншими речовинами. Їхній мозок ще розвивається, і залежність формується швидше, а ризики передозування через недосвідченість вищі.

Батькам варто реагувати спокійно і без паніки, але швидко. Перший крок полягає в консультації нарколога, а для неповнолітніх лікування проводять за участю батьків або законних представників. Покарання і заборони без розмови рідко допомагають. Більше користі дає з'ясування того, що стоїть за вживанням: проблеми в школі, тиск однолітків, тривога, депресія, травматичний досвід.

Домашню аптечку з рецептурними препаратами варто тримати під контролем, а залишки знеболювальних після лікування утилізувати.

Чи можна вилікувати опіоїдну залежність назавжди?

Медики частіше говорять про стійку ремісію, ніж про остаточне вилікування. Людина може роками і десятиліттями жити без вживання, але схильність до залежності залишається, і повернення до опіоїдів навіть після тривалої перерви може швидко відновити колишні проблеми. Тому навіть після багатьох років тверезості люди продовжують ходити на групи, підтримують контакт із консультантом, уважно ставляться до призначення знеболювальних.

Скільки триває лікування?

Гостра відміна після короткодіючих опіоїдів зазвичай займає близько тижня, після метадону довше. Реабілітація триває місяці. ЗПТ може тривати роки. Відновлення після залежності в цілому розраховане на тривалий час, і перший рік вважається найважливішим. Точні строки для конкретної людини лікар визначає після оцінки стану.

Чи можна пройти детоксикацію амбулаторно?

У деяких випадках так, наприклад при невеликому стажі, відсутності поєднання з іншими речовинами, хорошому загальному стані і надійній підтримці вдома. Проте амбулаторна детоксикація від опіоїдів частіше закінчується зривом, бо людина залишається в доступі до наркотику в найважчі дні. Рішення ухвалює лікар.

Чи дізнаються на роботі про лікування?

Медична таємниця захищена законом. Без згоди пацієнта інформацію про його лікування не передають роботодавцю, крім випадків, прямо передбачених законодавством. У «Компас-Мед» лікування проходить анонімно і конфіденційно. Якщо для роботи потрібен листок непрацездатності, це питання варто обговорити окремо, бо він містить певну інформацію і оформлюється за загальними правилами.

Чи можна поєднувати ЗПТ і реабілітацію?

Так, і таке поєднання часто дає кращий результат, ніж кожен метод окремо. Однак реабілітаційні програми мають власні правила, і деякі з них розраховані тільки на людей, які повністю відмовилися від опіоїдів. Перед вступом до програми потрібно уточнити, чи приймають туди пацієнтів на ЗПТ і як організована щоденна видача препарату.

Чи допомагає «кодування» від опіоїдної залежності?

Методи, які в народі називають «кодуванням», переважно стосуються алкогольної залежності. Для опіоїдної залежності найближчим медикаментозним аналогом є налтрексон, що блокує дію опіоїдів. Він працює тільки в людей, які повністю очистилися від опіоїдів, і найкраще в поєднанні з психотерапією та реабілітацією. Методи, що спираються лише на страх, при опіоїдній залежності не дають стійкого ефекту і можуть створювати хибне відчуття захищеності.

Що робити, якщо людина на налтрексоні зірвалася?

Найголовніше: не намагатися «пробити» блокаду великою дозою. Це може закінчитися передозуванням, особливо коли дія налтрексону послаблюється. Треба повідомити лікаря чи консультанта, переглянути план лікування, з'ясувати, що стало причиною зриву. Іноді після кількох зривів на налтрексоні лікар пропонує розглянути інший маршрут, зокрема підтримувальну терапію.

Чи можна вживати алкоголь після лікування від опіоїдів?

Лікарі зазвичай радять утримуватися від алкоголю, особливо в перший рік. Алкоголь знижує самоконтроль, і саме під його дією багато людей вирішують «один раз» вжити опіоїд. Деякі люди, відмовившись від опіоїдів, непомітно переходять на щоденне вживання алкоголю, і формується нова залежність. На тлі метадону чи бупренорфіну алкоголь посилює пригнічення дихання, а після детоксикації, коли толерантність до опіоїдів знижена, поєднання алкоголю з випадковим вживанням опіоїду особливо небезпечне.

Чи безпечно приймати знеболювальні після лікування від залежності?

При гострому болю, травмі, операції людину не залишають без знеболення. Але лікарям треба повідомити про історію залежності, щоб вони обрали неопіоїдні засоби, де це можливо, або, якщо опіоїди необхідні, призначили їх коротким курсом під контролем і з підтримкою близьких. Якщо людина приймає налтрексон, звичайні опіоїдні знеболювальні діятимуть погано, і це треба враховувати при плануванні операції.

Чи можна приїхати на лікування, якщо людина зараз під дією наркотику?

Так, звертатися можна в будь-якому стані. Лікар оцінить, чи немає загрози передозування, і визначить, коли починати детоксикацію. Якщо людина без свідомості, погано дихає, має судоми, спершу треба викликати 103.

Чим може допомогти «Компас-Мед»

«Компас-Мед» у Полтаві є центром ресоціалізації, що працює з людьми із залежностями та їхніми родинами. Замісну підтримувальну терапію центр не проводить і метадон чи бупренорфін не видає. Його допомога при опіоїдній залежності охоплює інші етапи маршруту.

Перший крок полягає в консультації. Безкоштовно поговорити по телефону або залишити заявку на сайті може і сама людина, і її родичі. Далі можна прийти на консультацію нарколога, психіатра, психолога чи психотерапевта за попереднім записом. Лікар оцінить стан, з'ясує, які речовини вживаються, які є супутні проблеми, і разом із пацієнтом складе індивідуальний план.

Медичну частину, тобто детоксикацію і зняття ломки, проводять лікарі центру за ліцензією МОЗ України. Людина може перебувати у стаціонарі під цілодобовим наглядом. Орієнтовна вартість стаціонару від 2 500 грн на добу, детоксикація від наркотиків від 2 000 до 2 500 грн (актуальні ціни уточнюйте по телефону). Більше про напрямок роботи з цією проблемою описано на сторінці, присвяченій тому, як у центрі організоване лікування опіоїдної залежності.

Після детоксикації пацієнт може продовжити реабілітацію за програмою «12 кроків», адаптованою і без релігійного підтексту. Програма включає консультації психолога, індивідуальні, групові та сімейні сесії, соціальну реадаптацію, профілактику рецидивів і підтримку після виписки.

Для родичів є окрема програма психологічної підтримки співзалежних. Якщо залежний не хоче лікуватися, фахівці допомагають близьким знайти мотивацію для нього без фізичного чи морального тиску.

Якщо під час консультації з'ясується, що людині більше підходить замісна терапія, лікар пояснить, що це означає, і допоможе зорієнтуватися щодо подальшого маршруту: куди звернутися в ліцензований заклад, як підготуватися, як поєднати ЗПТ з психологічною підтримкою. Направлення до інфекціоніста чи інших профільних фахівців при гепатитах, ВІЛ та інших супутніх хворобах також входить у цей маршрут.

Переваги звернення до «Компас-Мед» у Полтаві

Центр працює з 2011 року і розташований у Полтаві за адресою вул. Лазурна, 4. Звернутися можна цілодобово, без вихідних.

• Медичні процедури проводять лікарі центру за ліцензією МОЗ України АВ №554897 від 05.08.2010.
• Лікування анонімне і конфіденційне.
• Для кожного пацієнта складається індивідуальний план лікування.
• Консультації нарколога, психіатра, психолога, психотерапевта в одному центрі.
• Стаціонар із цілодобовим наглядом, є VIP-палати.
• Адаптована програма «12 кроків» без релігійного підтексту, індивідуальні, групові та сімейні сесії.
• Профілактика рецидивів і підтримка після виписки.
• Окрема програма психологічної підтримки для родичів.
• Допомога родинам, коли залежний поки не погоджується на лікування, без тиску і примусу.

Зателефонуйте, щоб обговорити свою ситуацію

Опіоїдна залежність лікується, і почати можна з однієї розмови. Зателефонуйте за номерами (068) 966 48 10 або (066) 968 54 10, щоб отримати безкоштовну консультацію, або залиште заявку на сайті. Ви можете звернутися як за себе, так і за близьку людину, анонімно і в будь-який час доби. Якщо зараз людина без свідомості чи погано дихає, спершу викличте швидку за номером 103.